Соціальна робота там є вкрай затребуваною професією, тоді як у пострадянських державах соц. працівники, як правило, насилу знаходять роботу за спеціальністю. Оплата праці соціальних спеціалістів у цих країнах також серйозно відрізняється від зарубіжної. Проте у ХХ столітті імперська Росія мала розвинену модель соц. роботи, яка спокійно конкурувала із зарубіжною.

Для того щоб досконально розібратися в системі соціальної роботи в Європі та США, необхідно розглянути розвиток професії з її витоків.

Виникнення соціальної роботи

Етап виникнення соціальної роботи як професії – ХІХ-ХХ століття. Переважно тоді ця професія розглядалася як допомога інвалідам, біднякам чи дітям. На сьогоднішній день вона включає дуже велику кількість різних галузей, які спрямовані в першу чергу на поліпшення життя людей.

Після Другої світової війни кількість шкіл для соц. трудящих збільшилося. Вони відкрилися у Франції, Німеччині та інших країнах Європи. У цілому нині пік розвитку цієї професії у Європі США можна віднести до шістдесятих років. Саме тоді більшість держав у західній Європі та світі переживало суттєві реформи, і разом із ними змінювалася структура органів соц. роботи та страхування.

Було створено велику кількість нових організацій, як державних чи комерційних, на той час процвітала благодійність. Спеціальні організації діяли у всьому світі.

Мері Річмонд як основоположник професії

У кожній країні світу вищі навчальні заклади готують спеціалістів цієї професії, перша подібна школа була відкрита ще до визнання соціальної роботи як професії. Сталося це у Нідерландах у 1910 році. І недарма, адже там працювала жінка, яка зробила для цієї галузі колосальну роботу, – це Мері Річмонд.

Все почалося з того, що вона входила до складу добровільної організації за допомогою бідняків та інших людей, які потрапили в халепу. Етап формування соціальної роботи у США розпочався саме з кампанії цього фонду “Дружній візит до бідняків”.

Мері Річмонд – одна із засновниць професійної соціальної роботи

У її рамках волонтери відвідували будинки найменш забезпечених громадян, але не лише щоб допомогти матеріально. Сама Річмонд вважала, що бідність – далеко не матеріальне становище, це “стиль життя” людини.

Саме тому благодійна програма робила за мету не просто збагатити цих людей, а адаптувати їх до життя в соціумі необхідною мірою. Пізніше розвиток соціальної роботи було підкріплено працею Річмонд, який включав практичний посібник для початківців соціальних працівників.

Соціальна робота в Європі та США сьогодні

З часів виникнення ця професія в Європі еволюціонувала до необхідного середньостатистичної людини рівня. Проте основна проблема соц. роботи на сьогоднішній день у тому, що вона повинна і підтримувати людину психологічно, і бути тісно пов’язаною з державними структурами.

Наприклад, центр допомоги для жінок, які постраждали від домашнього насильства, вкрай тісно співпрацює з поліцією, а будинки для людей похилого віку – з лікарями. Дуже часто проблеми, з якими клієнти звертаються за допомогою, знаходяться на межі моралі та закону. Тому відсоток професійного вигоряння серед соціальних працівників украй високий.

У Європі та Америці соціальний працівник – професія престижна та шанована. Варто зазначити, що навчають соціальній роботі у країнах західної Європи переважно за державний рахунок. Крім того, велика кількість політиків та державних діячів країн Західної Європи мають вищу освіту саме у цій сфері. Знайти роботу в США іноземцям також простіше саме у цій галузі.

Якість соц. роботи оцінюють у можливості як вирішувати проблеми населення, а й їх запобігати. Визначено, найцікавішою країною в плані даної професії на сьогоднішній день є Німеччина, якій вдалося сформувати точну систему, зайняту необхідною роботою з усіма верствами населення та з усіма віками.

Сьогодні діяльність соц. служб у країнах зарубіжжя аргументується кількома моделями, основу яких було закладено у книзі Мері Річмонд “Соціальні діагнози”.

книга Мері Річмонд “Соціальні діагнози”

Зарубіжні моделі соціальної роботи

У багатьох країн Західної Європи соціальний захист населення реалізується за залишковим принципом. Однак практично кожна модель має свої унікальні нюанси:

1. Соціально-демократична модель соц. роботи. Вона насамперед орієнтована середній клас населення. Сформувалася та набула широкого поширення в державах Скандинавії, крім того, використовується у Новій Зеландії. Роль держави у цій моделі досить велика: вона гарантує необхідні виплати, а й оподатковує громадян. У соціально-демократичній моделі якість життя людини стоїть понад усе.
2. Бісмарківська модель. Була сформована Отто фон Бісмарком, її сенс насамперед у створенні системи соціального страхування, також повністю підтримує такі організації, як профспілки. Ця система діє у більшості країн західної Європи.
3. Беверідж модель. Свою назву вона одержала на ім’я Вільяма Беверіджа – видатного британського економіста. Вся краса цієї системи полягає у виплаті допомоги всьому населенню. Розмір допомоги не залежить від матеріального стану громадянина, крім того, він не скасовує страхових виплат. Подібна система широко використовується в країнах західної Європи, як Англія та Ірландія. Як не дивно, саме вона найбільше піддається критиці.
4. Ліберальні моделі. Насамперед соціальна робота у цій концепції спрямовано людей із вкрай низьким доходом. Держава гарантує соціальне страхування, але для того, щоб отримувати допомогу, як у варіанті Беверіджа, необхідно надати документи, які підтвердять те, що ви дійсно потребуєте матюки. допомоги. Ця модель не використовується в країнах Європи, але застосовується в Канаді та США.
5. Неоконсервативна модель. Ця система не поширена як попередні, але теж має місце. Її суть полягає в тому, щоб максимально урізати будь-які державні програми та виплати. На думку творців цієї теорії, це має спонукати громадян країни до трудової діяльності. Насправді неоконсервативна модель не застосовувалася досі.

Кожна із моделей соц. роботи по-своєму актуальна, як можна помітити, у країнах, де фінансування соціальних служб відбувається за першочерговим принципом, рівень життя, як правило, набагато вищий, ніж у тих, що фінансують соц. інститути в останню чергу.

На сьогоднішній день держави характеризуються за рівнем життя громадян, саме це дає потужний поштовх у розвитку різних напрямків у соц. роботи.