«Стратегія національної безпеки США» (The National Security Strategy, NSS) — документ, який готує кожна адміністрація Білого дому. Регулярну публікацію його несекретної частини з 1986 року встановлено законом Голдуотера-Ніколса (Goldwater-Nichols Department of Defense Reorganization Act), який реформував структуру збройних сил країни. “Стратегія…” служить орієнтиром для політиків і фундаментом для інших важливих стратегічних документів різних відомств – наприклад, “Стратегії національної оборони” (National Defense Strategy) міністерства оборони.
Ядерна безпека та уроки української війни
Зайве нагадувати, наскільки актуальною є поява нового документа сьогодні. Провідні експерти у сфері міжнародних відносин та безпеки, ядерного стримування та контролю над озброєннями зібралися у вашингтонському Центрі стратегічних та міжнародних досліджень на конференцію, щоб обговорити майбутні риси документа.
Том Ніколс (Tom Nichols), почесний професор з питань національної безпеки Військово-морського коледжу США (US Naval War College), автор кількох книг з проблем національної безпеки та ядерних озброєнь, пояснює актуальність документа та причини деякої затримки його появи цього року: «У розпал найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни здається, що агресора ефективно утримує від нападу на НАТО щось дуже очевидне… Я був дуже стурбований тим, що [война в Украине] вийде з-під контролю і переросте в ядерну кризу – особливо в перший місяць, коли росіяни зазнавали невдач просто праворуч і ліворуч. Я все життя вивчав російську та радянську армію, і був просто приголомшений неймовірною некомпетентністю та вражаючою нездатністю цієї армії, що виявилася в нинішній ситуації. І я був дуже стурбований тим, що вони через це ухвалять якесь інше рішення, включаючи розширення конфлікту до рівня НАТО чи ядерну ескалацію». Цього поки що не сталося, проте Кремль продовжує загрожувати своїм ядерним потенціалом, а російська пропаганда постійно наголошує на тому, що вони воюють, не з Україною, а з усім Західним світом.
На зорі ядерного століття ядерна та термоядерна зброя була знаком наукового та технологічного прогресу. Воно, як і засоби його доставки – так звана «ядерна тріада»: стратегічна авіація, міжконтинентальні балістичні ракети та атомні підводні ракетоносці – стало символом могутності одних країн та предметом захоплених страхів інших. Однак, на думку експертів, сьогодні ситуація сильно змінилася.
Розвиток абсолютно нових військових технологій (яскравий приклад – дрони), високоточної зброї, космічної навігації та пов’язаних з усім цим прийомів ведення війни призвело не лише до зменшення значення таких прийомів, як безпосередній стрілецький контакт піхотних підрозділів, але й значною мірою знемислив застосування ядерної зброї. – як і зброї масового ураження взагалі. Однак воно зберегло своє політичне значення: як знаряддя шантажу та дорогий предмет торгівлі на переговорах.
Якщо американська військова наука зосередилася на підвищенні точності, точковості та вибірковості бойового впливу, що дозволяють максимально уникнути зайвих жертв, руйнувань та інших небажаних та дорогих для подальшого відновлення наслідків, то, як ми бачимо в Україні, не всі ядерні армії світу пішли таким шляхом. Нова тактика дає можливість, успішно вирішуючи військові завдання, уникати побічних ефектів, знижувати політичну та економічну шкоду воєнних дій – зрештою їх собівартість. Про це зокрема говорив 28 липня 2022 року у Фонді Спадщина полковник у відставці Девід Джонсон (David Johnson), експерт незалежної некомерційної корпорації Ренд (Rand Corporation): «Наша мета принаймні останні 30 років полягала в тому, щоб уникнути побічних збитків та запобігти жертвам серед цивільного населення. Росіян це не хвилює; насправді вони використовують свою зброю як знаряддя терору».
Том Ніколс розвиває цю думку на конференції CSIS: «Ядерний сценарій перекинувся з часів холодної війни. Ми стали сильнішими. Але наш слабший противник може захотіти вдатися до ядерної зброї, щоб змінити гру. Це справді дуже цікаво: потенційно слабкі агресори в Азії, тихоокеанському регіоні та Європі намагаються зробити з ядерної зброї свій козир, який став би для нас стримуючим фактором». Саме такою на думку експертів є природа ядерної «торгівлі» Ірану, ядерно-ракетного шантажу КНДР, а тепер – і брязкання старою ядерною шаблею Росії, військова кампанія якої в Україні складається для неї невдало.
Експерти сходяться на тому, що у військовому відношенні застосування в ході української кампанії ядерної зброї було б безглуздим. Всі три потенційні ядерні сценарії (висотний атмосферний, що демонструє силу, не приносить жертв і руйнувань; ядерний удар по великому українському місту; тактичний ядерний удар малої потужності по накопиченню живої сили і техніки противника) здатні завдати Росії набагато більше неприємностей, ніж результату. Перший варіант принесе екологічні проблеми і навряд чи дасть потрібний Путіну жахливий політичний ефект; другий ризикує бути не виконаний конкретними виконавцями і викличе найпотужнішу реакцію усієї світової спільноти, а третій – позбавлений великого сенсу в силу тактики української армії, яка в основному не концентрується в тій кількості, яка зробила б такий удар рентабельним: його застосування по невеликих групах подібно стрільбі з гармати по горобцю – так вважає експерт Атлантичної Ради (Atlantic Council) Деріл Прес (Daryl Press), професор Дартмутського університету (Dartmouth University).
Проте Кремль веде «релігійну», екзистенційну війну, що поєднується зі свідомим терором, і має свою логіку. Том Ніколс жорстко формулює: «Я не боюся Кремля, я боюся невідомості. Я боюся, що вони підуть на ризик, якого самі не розуміють; побоююся, що Путін піде на ризик, який він не зможе контролювати. Тому що ми тепер знаємо: він огидний стратег. Ця війна спростовує уявлення про те, що Путін є добрим політичним шахістом і шпигуном з крижаним розумом. Насправді він досить емоційний, пихатий, і не думаю, що дуже розумний. Гангстер, у якого багато ядерної зброї та армія під контролем. Ми побачили, що він здатний ризикувати, не розуміючи, куди це заведе».
Інтегроване стримування
Передбачається, що нова «Стратегія національної безпеки США» закріпить термін «інтегроване стримування», який вже узвичаївся політологів. Це поняття буде ширшим, ніж «ядерне стримування» часів холодної війни.
Том Ніколс каже: «Стратегія НАТО була дуже ефективною до кінця холодної війни, ми перекрили всі радянські можливості для будь-якої агресії на європейському театрі бойових дій на звичайному, неядерному рівні. Потім ми стали ще сильнішими за час після холодної війни.
Інтегроване стримування означає інтеграцію всіх інструментів державної влади», які використовуються для того, щоб змусити противника заплатити надмірно високу ціну за свою агресію і, зрештою, зупинити її. Мається на увазі – дипломатія, економічні санкції, фінансова ізоляція, формування громадської думки, лідерство в інформаційному просторі, контроль кіберпростору і, звичайно, розгортання стримуючих озброєнь: насамперед неядерних, у яких лідерство США та НАТО виявилося великою мірою.
Крім того, інтегроване стримування «означає інтеграцію з нашими союзниками та партнерами, що є реальною асиметричною перевагою Сполучених Штатів перед будь-яким іншим конкурентом чи потенційним супротивником».
Фактично йдеться про узагальнення та класифікацію досвіду США, НАТО, ЄС та інших співробітників коаліції зі стримування агресії Росії за останній рік.
«Я завжди опонував поверненню до старого протистояння часів холодної війни, – резюмує Ніколс. – Але пан Путін успішно відмовив мене від цього».
Пол Чой (Paul Choi), керуючий директор консалтингової компанії StratWays Group, формулює: «Інтегроване стримування – це парасолькова концепція, яка пропонує новий спосіб використання всіх інструментів, які ми маємо або які ми зараз розробляємо, для реалізації більш ефективного стримування. Це природна еволюція та перекомпонування кількох напрямків, які ми вже практикуємо. Образно кажучи, тепер ми можемо провести інформаційну кампанію замість того, щоб розгортати артилерію».
Загалом концепція стримування – це практика переконання протилежної сторони утриматися від ініціювання будь-якої дії шляхом достовірного повідомлення про неприйнятну загрозу. У цьому стримування необов’язково вимагає військової переваги. Наприклад, ядерне стримування базується на загрозі спустошення обох сторін у ядерній війні, на взаємно гарантованому знищенні.
Роуз Геттемюллер (Rose Gottemoeller), співробітник Стенфордського університету та колишній заступник генерального секретаря НАТО (2016–2019) та помічник держсекретаря США з контролю над озброєннями (2009–2010) вважає, що стримування невіддільне від контролю над озброєннями: укладання угод, що обмежують гонку озброєнь інших видів дипломатичних зусиль: «Так, Вільям Бернс (William Burns), директор ЦРУ, приїжджав до Москви в листопаді 2021 року, щоб поговорити з Путіним віч-на-віч і сказати йому, що ми достовірно знаємо про його плани, знаємо про те, що він інтенсивно готується до вторгнення в Україну». Проте Кремль проігнорував дипломатичні зусилля і «публічно висунув у листопаді та грудні всілякі нездійсненні вимоги… Росіяни різко відкинули будь-які наші ідеї для подальшого обговорення на січневих нарадах з питань стратегічної стабільності. Ми дали їм зрозуміти: якщо ви продовжите так само, вам доведеться заплатити високу ціну».
«Найефективніші механізми комунікації — це спілкування віч-на-віч, коли ви можете подивитися людині в очі і, якщо потрібно, прямо повідомити про загрозу. Часто військові, які беруть участь у переговорах щодо контролю над озброєннями, можуть бути особливо ефективними у передачі повідомлень про військову міць та можливості, про майбутні плани, – продовжує Роуз Геттемюллер. – Ви можете використовувати цей канал для доставки важливих повідомлень у рамках стратегії заборони, гарантуючи, що це залишиться конфіденційним. Але якщо ви почнете кричати про ці переговори у пресі, це піде в…
