Неможливо уявити, через яке пекло ми пройшли, – розповіла 54-річна Еліна Цибуленко американському щоденнику «Wall Street Journal». Українці вдалося евакуюватися після тижнів, проведених у бункерах під заводами «Азовсталі» в обложеному росіянами Маріуполі на південному сході України.
Не менш жахливою історією ділиться 45-річна жителька Макарова, що на Київщині. Таня з чоловіком місяць жили під одним дахом з росіянами, які окупували місто.
Цибуленко прибув до Запоріжжя у вівторок, 3 травня, в евакуаційній колоні зі 150 мирними жителями, які тікали з “Азовсталі”. За її словами, з початку березня вона ховалася в одному з підземних бункерів разом із близько 100 іншими людьми, їла хліб і макарони.
Рахунок евакуйованої з «Азовсталі» українки. “Пекло”
«Неможливо уявити, в яких умовах ми пережили (…) Справжнє пекло почалося 7 квітня, коли щосекунди ми відчували, як бомби трясуть фундаменти нашого бункера», – сказав Цибуленко, який раніше працював на «Азовсталі».
Евакуйовані звідти цивільні дві доби подорожували окупованою Росією територією в автобусах під наглядом ООН і Червоного Хреста. Невдовзі після їхнього відходу російські війська відновили майже безперервні бомбардування фабрики.
У понеділок увечері по дорозі до підконтрольного Україні Запоріжжя колону затримали в російському фільтраційному таборі Мангуш, повідомив один з представників ООН.
За словами очевидців, у таких таборах росіяни перевіряють телефони мирних жителів у пошуках доказів їх зв’язків з українськими військовими. Черга автомобілів, які чекають у Мангусі, настільки велика, що деякі вважають за краще повертатися до Маріуполя або ризикувати іншим маршрутом, ніж чекати кілька днів, повідомляє “WSJ”.
Таня Трочак, 25-річна інженерка, яка працювала на «Азовсталі» до вторгнення, евакуювалася колоною за підтримки ООН разом зі своїм чоловіком. За її словами, у тих, хто залишився на фабриці, було запасів їжі на тиждень. “Цим людям теж потрібно допомогти. Ситуація критична”, – сказала вона.
Мер Маріуполя Вадим Бойченко у вівторок заявив, що на «Азовсталі» разом з військовими все ще перебувають понад 200 мирних жителів, а по всьому місту їх близько 100 тисяч.
Людям, які виїжджають з Маріуполя, доводиться проходити через багато російських блокпостів, де солдати кажуть чоловікам зняти сорочки і шукати татуювання, які можуть вказувати на проукраїнську позицію, повідомляє WSJ.
75-річна Валентина Портянченко, яка приїхала до Запоріжжя в понеділок, розповіла виданню, що її мати, яка пережила німецький концтабір, переїхала з нею до Маріуполя через кілька років після Другої світової війни, коли їй було чотири роки. себе. За її словами, відсутність їжі, води та світла в Маріуполі важча, ніж труднощі, які вона пережила в дитинстві.
«Все знищено», – сказала вона крізь сльози, додавши, що перед тим, як піти в поспіху, не змогла навіть спакувати свій одяг, а той, що на ній, дістала від волонтерів.
Жінка Макарова: він приставив пістолет до моєї голови. Я сказав, що подивлюся йому в очі, щоб він запам’ятав мене на все життя
Він приставив пістолет до моєї голови. Я сказала, що весь цей час буду дивитися йому в очі, щоб він запам’ятав мій зір на все життя, – розповідає в інтерв’ю Польському пресовому агентству 45-річна макарівчанка Тетяна. Під час окупації частини міста на Київщині росіяни оселилися в її будинку, намагалися забрати заощадження, а врешті погрожували вбивством.
– Місяць ми з чоловіком жили в підвалі власного будинку. «Орки зайшли до нас у двір і заявили, що залишаться з нами, а ми повинні переселятися в підвал, — згадує жінка. «Вони там робили, що хотіли», – додає він.
Тетяна є директором школи в Макарові, де до війни налічувалося близько 10 000 осіб. Сьогодні будівля закладу повністю зруйнована, а його співробітники разом із кількома волонтерами намагаються зняти легші частини розбомбленої конструкції.
— Гроші шукали. Я знав це, тому раніше приклеїв частину наших заощаджень до свого тіла скотчем. Це було кілька сотень доларів кількома купюрами, якими я заклеїв свій живіт, – пояснює він. – На щастя, не знайшли. (…) Вони також хотіли вбити свого чоловіка, як вони робили з багатьма чоловіками, яких підозрювали в армії. Якось мені вдалося їх випросити, – додає він.
Тетяна зізнається, що «цей місяць лише дивом вижила». – Крім погроз, найстрашніше – брак їжі. У підвалі ми їли лише те, що раніше там зберігали. Адже ми не встигли зробити жодних поставок, – каже він.
Розмову перериває дзвінок телефону. Після короткої розмови жінка вибачається і каже, що має піти впізнати тіло свого колишнього співробітника. – Це дівчина, яка брала участь у допомозі в евакуації мешканців міста, – пояснюють жінки, які прибирали подвір’я школи. – Автобус, яким вона допомагала перевозити людей, був обстріляний. Вона вижила і повернулася до Макарова, щоб продовжити евакуацію інших; наступного разу їй не пощастило, – додають вони.
Російський військовий у приватній розмові довірився своїй матері. Огидно, що робить його щасливим в Україні
Вони запропонували росіянам проживання та харчування. Під Києвом затримали пару українців [ZDJĘCIA]
Папа Римський знає, коли закінчиться війна. Про конкретну дату він дізнався від важливого політика
(Факт, PAP, Twitter)
