Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Її спогади: “15 березня я вирішила, що треба їхати. Поруч підірвали метро. Я прокинулася від того, що стіни трясуться. О 7-й ранку я вийшла і додому більше не поверталася. 23 березня сіла на потяг до Львова. Ночувала у подруги. 26 березня Львів бомбили. Я сиділа в підвалі і думала: “Боже, дай дожити до завтра”. У Львові дізналася, що волонтер возить до Богуміна. З Чехії поїхала до Німеччини”.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Олександра народилася у Кіровограді. 19 років мешкала у Києві. “Я жила у хорошому місці, у хорошій квартирі, у будинку на Подолі, у старому місті, в історичному центрі. Працювала в IT-компанії”, – розповідає вона. На фото: будинок у Києві на проспекті Лобановського, неподалік притулку, де під час обстрілів знаходилася Олександра.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Про перші дні війни, проведені в підвалі, вона згадує так: “До третього дня їжа почала закінчуватися. У мене не було сил навіть гумку для волосся зав’язати. У підвалі був туалет і умивальник, можна було помити посуд, але душ прийняти не можна. у підвалі весь час сидиш, все затікає”. На фото: Олександра у приміщеннях підземного паркування.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

“У Німеччині всі допомагають. Волонтери дали одяг, є гуманітарна допомога, їжа, щомісячна соціальна допомога. Для мене головна проблема – незнання німецької мови. У всіх відомствах без німецької тяжко. Якби я знала мову, я вже працювала б. українська, російська, англійська. Незрозуміло, чи я надовго тут”, – каже жінка в інтерв’ю DW.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Олена виїхала з дітьми із Київської області 10 березня. Нині живе у Кельні. “Я народилася на Донеччині. Авдіївка – моя батьківщина. Ми прожили під обстрілами 8 місяців у 2014-2015 роках. І тут… 24 лютого. Боже, я ніколи б не повірила, що війна… Одну війну закінчили б. Я була в шоці” , просто не могла повірити”. У селищі Клавдієво-Тарасове Олена жила з 2015 року.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Про перші два тижні: “У самому селищі російських військових не було. Але поруч Буча, Макарів, Бородянка… Там вже обстріли були страшні. З усіх боків були російські або українські військові, і вони через нас перестрілювалися. Я вирішила, що краще зберу валізи” і поїду. Залишитися – усім ризикувати. Не тільки життям, а й здоров’ям моїм і дітей. Можуть скалічити, можуть зґвалтувати”.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Олену з дітьми вивезла незнайома сімейна пара своєю машиною. Чули, що можуть бути російські блокпости: якщо не сподобається машина, може початися обстріл. Виїхали, дякувати Богу, тихо. На дорогах лежали трупи в українській військовій формі”.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

“Я перейшла кордон у Пшемисля. Нас відвезли до табору для біженців. У Польщі приймали дуже добре. У таборі були волонтери з різних країн. Звичайні люди на своїх машинах. Знайшла перекладача, він познайомив мене з хлопцями з Німеччини. Пауль і Тім – з Кельна. Я вирішила їхати до Німеччини”. На фото: черги за гуманітарною допомогою у Київській області.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Олена вважає, що їй дуже пощастило. “Раніше ніколи не була тут, але це була єдина країна, куди я хотіла. Пауль і Тім допомогли мені знайти житло. Тут я почуваюся добре і спокійно. Думаю, що ми залишимося в Німеччині. Діти пішли до німецької школи я теж. Ми вже двічі від’їжджали від війни, хочу, щоб мої діти виросли у спокійній обстановці”, – каже жінка в інтерв’ю DW.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Тетяна поїхала із Харкова 5 березня. Нині живе у Бонні. В Україні вона провела з дитиною три тижні під обстрілом. “Моя 10-річна донька була дуже налякана, часто плакала і весь час питала: “Мамо, я ж тут не помру?”. Виїжджати було страшно, але дивитись на дитину в такому стані сил більше не було”, – розповідає жінка.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Про свій від’їзд: “До Львова ми дісталися за 5 днів, звідти – до Польщі. Польські прикордонники посміхалися, постійно говорили, що ми тепер у безпеці, допомагали нести сумки. Волонтери зустріли нас із іграшками для дітей, гарячою їжею та цілими мішками предметів першої необхідності, пояснювали маршрути до Німеччини”. На фото: донька Тетяни у бомбосховищі.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

З Польщі Тетяна з дочкою вирушила до Німеччини: “Ми поїхали з великою валізою та кількома сумками. У Берліні на вокзалі ми ненадовго зайшли в магазин і залишили валізу на платформі. Коли повернулися, її вже не було. У Бонн ми прибули 11 березня. Нас з донькою безкоштовно поселили у невеликій кімнаті в готелі”.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Тетяна вдячна Німеччині та іншим європейським країнам за допомогу: “Хоча я перебуваю в безпеці, моє серце залишилося в Харкові, з рідними та близькими мені людьми. Щовечора я читаю новини про те, що знову бомбардували, що знову когось поранили і є убиті. Щоранку обдзвоню тих, хто залишився, сподіваючись, що дадуть відповідь, скажуть, що з ними все добре”.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Під час зйомок донька Тетяни ховалась під ковдрою. “Моя донька займається з психологом, у неї психологічна травма. Вона запитує, чи не нападе Росія на Німеччину. Нещодавно ми йшли вулицею і почули петарди. Вона притулилася до мене і кричала, що треба ховатися. Мої доводи на неї не діють. Коли вона залишається в номері одна, то нерідко ховається у ванній, – розповідає жінка.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Інна розповідає, що до Німеччини вона з Ксенією приїхала до знайомих, які запропонували тимчасово зупинитися. Діти доучуються у своїх українських школах у режимі онлайн. Жінки вдячні всім, хто надавав їм допомогу житлом та речами.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Ксенія та Інна поїхали з Одеси. “Ми живемо у невіданні, не знаємо, що далі буде. Ми чудово розуміємо, що нам доведеться відновлювати свою країну. Зрозуміло, що довгий час не буде роботи, постраждала економіка, до цього всі українці готові. Але якби якісь терміни були , А так виходить, що ніхто не розуміє, що далі робити, це найскладніше”, – кажуть вони.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

В інтерв’ю DW Ксенія згадує: “24 лютого пролетіло над нашим будинком. Швидше за все, збивали ракети. Ми досі боїмося цих звуків. Діти можуть їх забути, але ми ніколи не забудемо. У місті почалася паніка. на заправках – черги. Я зателефонувала кумі. Ми побігли купувати продукти, памперси. Спали у нас удома в коридорі на підлозі. На машині виїхали в Придністров’я”.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

У Придністров’ї Ксенія та її кума Інна прожили два тижні. “Через те, що Придністров’я надто проросійське, чоловіки сказали нам їхати звідти, – каже Інна. – Дорогою зламалася машина, ночували в Румунії, Угорщині, Австрії. У Відні волонтери на вокзалі допомогли з безкоштовними квитками. З Відня ми вже поїздом їхали до Німеччини”. На фото: сумки, з якими Інна та її син приїхали до Німеччини.

Історії українських жінок, які приїхали до Німеччини після 24 лютого

Інні (на фото) хочеться повернутись до Одеси. Ксенія додає: “Страшно, хочеться додому, ми тут гості, а їхати не можна, чоловік категорично не дозволяє. Я була кілька разів на межі, коли хотілося просто повернутися, незважаючи на війну. Я ніколи не виїжджала зі свого міста. Якби чоловік був би зі мною, я б, можливо, по-іншому почувалася. Він удома, патрулює нашу вулицю”.

Автор: Дарина Мелетіна