19 вересня азербайджанські сили розпочали так звану «антитерористичну операцію» у Нагірному Карабаху, намагаючись прибрати нелегітимний, з погляду Баку, уряд регіону та встановити контроль над цією територією.
Азербайджанські сили обстріляли Нагірний Карабах, стверджуючи, що «вірменські сили діють незаконно на його території», і зрештою змусили сепаратистський уряд підписати угоду про припинення вогню.
Держдепартамент відреагував на цю подію, що послідувала за тривалою блокадою Азербайджаном Лачинського коридору, зазначивши, що «ці дії погіршують і так важку гуманітарну ситуацію в Нагірному Карабаху і підривають перспективи встановлення миру в регіоні».
Після підписання угоди про припинення вогню Баку вступив у переговори з місцевим керівництвом про долю етнічних вірмен, які проживають у Нагірному Карабаху.
Переговори поки що не дали жодних результатів, і майбутнє етнічного вірменського населення регіону залишається невизначеним, оскільки керівництво Азербайджану оголосило про план «реінтеграції» населення Нагірного Карабаху до азербайджанської держави.
Євразійський центр «Атлантичної ради» зібрав групу експертів для обговорення поточного стану справ у Нагірному Карабаху та майбутнього цієї території у контексті всього Південного Кавказу.
Примітно, що дискусія місцями переходила в гарячу суперечку, особливо коли аналітики вимовляли будь-які твердження, які традиційно властиві лише якійсь одній стороні конфлікту.
Як події, що відбулися, вплинуть на політику Вірменії щодо Азербайджану та Туреччини?
Шейла Пайланколишня юрисконсульт ООН (Sheila Paylan, International Human Rights Lawyer, Former Legal Advisor, United Nations), зазначила, що “нормалізація відносин без попередніх умов залишається незмінною політикою та позицією Вірменії щодо Туреччини”.
«При цьому однак, поки Туреччина продовжує підтримувати гіперагресивну та войовничу політику Азербайджану щодо вірмен, прогресу у відносинах очікувати не доводиться», – заявила Пайлан, пояснивши, що Реджеп Тайіп Ердоган був присутній на Генеральній Асамблеї ООН під час операції Азербайджану в Карабаху.
Президент Туреччини, за її даними, «витратив багато часу на дискусії та виступи», щоб просунути твердження про те, що «Карабах – це Азербайджан, а Зангезурський коридор – неминучий наступний крок Баку». («Зангезурський коридор», проект 40 кілометрового транспортного коридору через Вірменію, що просувається Азербайджаном і Туреччиною для з’єднання території Азербайджану з його ексклавом – Автономною Республікою Нахічеванської, що межує з Туреччиною – прим. ред.).
Пайлан також звернула увагу всіх на те, що уряд Пашиняна офіційно не визнав суверенітет Азербайджану над Нагірним Карабахом, а «запропонував зробити це в рамках фактичного мирного пакету, але з однією умовою, що не підлягає обговоренню: забезпечити гарантії дотримання прав вірменського населення Нагірного Карабаху, що Баку явно не зробив».
“Таким чином, політика Вірменії щодо Туреччини неминуче залежатиме від агресивної політики Азербайджану щодо Вірменії, на що, у свою чергу, Вірменії доведеться відповідати посиленням оборони”, – додала юрист-міжнародник.
Вона вважає, що Генеральна асамблея ООН стала «відволікаючою подією від того, що Баку робив у Карабаху».
Есміра Джафаровачлен правління Центру аналізу міжнародних відносин, не погодилася з такою оцінкою політики Азербайджану.
«Баку розпочав цю стрімку контртерористичну операцію проти бойовиків після вибухів мін, від яких загинули люди. При цьому сепаратистам було запропоновано залишити територію Карабаху за угодою, яка була досягнута у листопаді 2020 року. Однак Вірменія, як і раніше, тримала на азербайджанських територіях близько 10 тисяч ополченців, окрім тимчасово дислокованих російськими миротворцями. Тому як країна, яка хотіла б захистити свій суверенітет, територіальну цілісність, безпеку своїх громадян, Азербайджан прийняв рішення вирішити проблему в дуже короткий термін. Минуло менше ніж 24 години. Військовими цілями були лише ті цілі, які зазнали воєнної операції», – у відповідь заявила вона, додавши. – Ми пропонуємо можливість амністії сепаратистам, як тільки вони складуть зброю і покинуть країну. Ми також надаємо вільний проїзд для повернення назад військовослужбовців Вірменії, які незаконно прибули на територію Азербайджану. Усьому населенню Карабаху гарантовано права та безпеку конституцією Азербайджану, а також міжнародними зобов’язаннями Азербайджану, тому що вони – наші громадяни».
Азербайджанський дослідник розповіла також, що влада Азербайджану вже «провела кілька зустрічей з представниками Карабаху, доставила цим жителям регіону гуманітарну допомогу та всі види палива».
“Ми полегшили багато процедур, створивши онлайн-портал, на якому ці люди можуть оформити громадянство Азербайджану, якщо захочуть”, – наголосила вона, нагадавши, що 30 років тому, коли “азербайджанці були вигнані з Карабаху, їм не дали можливості отримати громадянство”. .
Яку роль відіграли російські миротворці та сама Росія у цій військовій операції Азербайджану?
Нерсес Копаляндоцент кафедри політології Університету Невади, Лас-Вегас заявив, що «Баку був проти залучення миротворців з будь-якої іншої країни, крім уже дислокованих військовослужбовців російської армії».
«В результаті ми стали свідками синхронної поведінки Росії та Азербайджану після блокади Лачинського коридору, – сказав Копалян, – Завдання Росії полягало в просуванні стратегічних інтересів Росії в регіоні, і всі ці інтереси, як і раніше, збігаються з азербайджанськими. Ми бачимо спробу Росії встановити свою “авторитарну орбіту” у регіоні, оскільки Кремль втратив контроль над Єреваном. Азербайджан використовується як грубий інструмент для російських інтересів у регіоні: перешкоджати повороту Вірменії на Захід у бік незворотної демократизації».
На думку аналітика, «миротворці не просто провалили свою місію, а їхня місія була іншою». Вони були там «не для захисту населення, а, швидше, для просування інтересів Москви».
Інтерес Москви, за словами Копаляна, доводить спланована наперед пропагандистська кампанія, «методичка» з проведення якої була опублікована незалежним виданням «Медуза», що базується в Латвії.
З документів, що просочилися, Кремль визначав для підконтрольних ЗМІ теми для обговорення перед операцією в Карабаху, де Вірменія «звинувачувалася в тому, що збирався зробити Азербайджан».
Якими є наслідки цих подій для внутрішньої політики Вірменії?
Шейла Пайлан розповіла, що після капітуляції Нагірного Карабаху «хвиля масових протестів досягла піку, але потім усе стихло».
На думку Пайлан, це сталося після історичної заяви вірменського лідера Миколи Пашиняна про те, що «Вірменія не має іншого вибору, крім, як відмовитися від залежності від Росії».
Таким чином, військова операція Азербайджану породила внутрішньополітичний ефект для Вірменії: «вона на якийсь час посилила невдоволення вірменського народу своїм урядом, проте потім, як би знову об’єднала громадян Вірменії», вважає Пайлан.
«На даний момент ситуація у Вірменії, м’яко кажучи, нестабільна, – констатувала Шейла Пайлан, – зараз відбувається процес абсорбції біженців із Карабаху. Вони травмовані не лише бомбардуванням та голодом, але, перш за все, вигнанням зі своєї батьківщини. Деякі з них зізнаються в інтерв’ю західним ЗМІ, що вони поїхали, бо сепаратисти підштовхували їх до цього. Такі одкровення сильно змінюють ставлення у суспільстві до того, що сталося».
Як складатимуться відносини Вірменії з Росією та Сполученими Штатами?
Нерсес Копалян нагадав, що після вторгнення Азербайджану до Вірменії у вересні 2022 року «Вірменія зробила повний поворот на Захід».
«Росія не виконала своїх фундаментальних договірних зобов’язань, – пояснив Копалян, – і Вірменія не мала іншого вибору, окрім як диверсифікувати свою архітектуру безпеки».
За словами Копаляна, «на вірмено-російські відносини потім сильно вплинула агресія Кремля проти України».
«По суті, вперше за довгий час ми стали свідками повного краху російського впливу на Вірменію, – наголосив аналітик, – і на цьому тлі відбулося значне зміцнення відносин Єревана із Вашингтоном. Сьогодні ми бачимо велику підтримку з боку Сполучених Штатів у таких сферах, як координація безпеки, навчання військовослужбовців, зміцнення та покращення обороноздатності, підтримка урядових структур, розвиток енергетичного сектору».
Копалян переконаний, що США можуть “зруйнувати пострадянську структуру відносин у регіоні та “деколонізувати” Південний Кавказ, звільнивши від російського впливу”.
“Таким чином, у майбутньому відносини з Росією погіршуватимуться, тоді як відносини зі Сполученими Штатами покращаться”, – підсумував аналітик.
Яку політику у регіоні мають у майбутньому проводити США?
Роберт Секутаколишній посол США в Азербайджані, Президент Хадсон Партнерс, запропонував «віддати належне значним зусиллям щодо просування мирних переговорів між Вірменією та Азербайджаном, які роблять США, Франція, чиновники та дипломати. Євросоюзу».
На думку американського дипломата, Сполучені Штати «хочуть міцних відносин з усіма трьома країнами Південного Кавказу, заснованих на трьох речах», які згадав президент США Джо Байден на Генеральній асамблеї ООН: «територіальна цілісність, повага до суверенітету та прав людини».
«Сполученим Штатам слід продовжувати докладати зусиль і допомагати Вірменії та Азербайджану досягти мирної угоди, – заявив Секута, – По-перше, це є основою для руху вперед. По-друге, це шлях до нормалізації відносин між Вірменією та Туреччиною. По-третє, це шлях до ліквідації будь-яких бар’єрів, етнічних, релігійних, суспільних – усіляких забобонів. Це займе багато років, але наш досвід примирення з В’єтнамом – яскравий приклад, який демонструє реальність досягнення міцного світу після війни».
Колишній посол переконаний, що насамперед США «мають надавати гуманітарну допомогу Вірменії, особливо з огляду на ситуацію з біженцями». Друге, що є невідкладним – це «допомога у роботі з розмінування, оскільки це довгий і дуже важкий процес, який гальмує економічний розвиток».
Третє, вважає Секута, це – «пряма допомога через міжнародні фінансові інститути: Світовий банк, МВФ та інші». І, нарешті, четверте – «необхідна реформа освіти, яка включає перегляд підручників».
«Людей навчили по-справжньому ідентифікувати себе з образом, що ґрунтується на ненависті до інших, – пояснив Секута, – Це необхідно зжити. Це буде непросто. Ніщо із цього не буде швидким. Європі знадобилося понад 50 років, щоб подолати те, що залишилося з…
