Після нападу Росії на Україну зловісна назва Чорнобиль знову прозвучала на вустах усього світу. Путінські війська захопили електростанцію 24 лютого – у перший день вторгнення. Тим часом настала 36-та річниця найстрашнішої катастрофи в історії атомної енергетики. Хто першими з’явився на місці цієї трагічної події? Як вони боролися з його наслідками?
Пожежники, військові та рядові – вони першими опинилися на місці трагедії, яка почалася 26 квітня 1986 року. Вони очищали забруднену територію, закопували радіоактивні ділянки та уламки реактора. Про масштаб провалу їм ніхто не сказав. – Ми навіть не усвідомлювали, наскільки серйозною сталася катастрофа, – сказав Миколай Сьомін, один із ліквідаторів Чорнобиля. Багато з них загинули протягом декількох днів після вибуху. Інші мучилися роками.
Глава українського МЗС б’є на сполох через Чорнобиль. Він говорить про ризик радіоактивного витоку!
Ті, хто ліквідував наслідки Чорнобиля і вижив, через багато років вимагали медичної допомоги та матеріальної підтримки.
– Хрест і труну ми заробили. Ми були першими в ліквідації. Сьогодні першими ми самі ліквідовані
Гриміли на вуличних протестах.
Чорнобиль. Вони ліквідовували наслідки стихії
До складу спецпідрозділу по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи входили військовослужбовці, пожежники, шахтарі та будівельники з усього СРСР. У прибиранні взяли участь і працівники електростанції. Вони були споряджені штатними окулярами, протигазами та саморобними свинцевими костюмами. Це вбрання не захищало їх від радіації.
Вважається, що з 1986 по 1992 рік у роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь від 600 тис. до мільйона людей. СРСР ніколи не повідомляв, скільки з цих людей вижило та в якому вони стані здоров’я. За неофіційними даними 2011 р. 60 тисяч загинули ліквідатори, а 165тис. вони недійсні.
Що сталося з Рудим лісом?
У завдання ліквідаторів входило обприскування зони забруднення спеціальними препаратами, знищення та захоронення під землею радіоактивних місць, збір залишків реактора. Деякі села закопані на кілька метрів на глибину – так сталося і з т. зв Рудий ліс.
Спочатку безпілотний марсохід STR-1 відправили на дах пошкодженого реактора. Радянський Союз мав намір відправити машину на Місяць, але в результаті використав її як бульдозер. На жаль в результаті радіації машина зламалася і людей відправили на дах ректорату.
«Помили машину спецпорошком, почистили асфальт»
– Ніхто з нас толком не знав, що сталося, але ми вночі поїхали знімати наслідки поломки. Мили машину спеціальним порошком, мили асфальт. Ми навіть не усвідомлювали, наскільки серйозною сталася катастрофа
– згадує один із ліквідаторів Миколай Сьомін.
Першими на місце трагедії прибули пожежники. Через кілька хвилин після вибуху вони були біля блоку IV. Більшість із них померли в один день. Спочатку вони не знали масштабів катастрофи, але коли побачили паливо та графіт, зрозуміли, що йдуть на вірну смерть. Саме завдяки їм не сталося глобальної катастрофи.
Що сталося з «батьком» Чорнобильської катастрофи?
– Якби пожежі, які вони ліквідували, переросли б у велику пожежу і перемістилися на інші блоки, що працюють з номінальною потужністю, масштаби трагедії були б непропорційно більшими. Ті пожежники, які гасять пожежі, спричинені викидом палива з реактора на даху, безумовно герої – казав у 1991 році «батько катастрофи» – головний інженер електростанції Анатолій Дятлов.
Чорнобильський ліквідатор подивився серіал про катастрофу на електростанції та вистрибнув з 5-го поверху
Незважаючи на високу дозу опромінення, Дялтов пережив катастрофу. Його засудили до 10 років позбавлення волі. Помер у 1995 році від серцевого нападу. Він постійно стверджував, що невинний. Відповідальність за вибух поклали на екіпаж і несправну конструкцію реактора.
«Ми були як камікадзе»
– Якби ми дотримувалися вказівок, то ніколи б не підійшли до реактора. Але це був моральний імператив – наша служба! Ми були як камікадзе
– сказав один із тих, хто вижив.
На роботі біля реактора кожен ліквідатор міг працювати лише 40 секунд. Зрештою, вертольоти були використані для скидання суміші піску, бору, доломіту, глини та свинцю на реактор.
Вони заснували це місто 50 років тому. Після вибуху до нього не поверталися
Ліквідатори зібрали залишки реактора і поховали їх у тісному “саркофазі”. Бійці загону прибули до Києва на 20-ту річницю катастрофи. Вони скаржилися на голодні пенсії, копійчані компенсації та медичне обслуговування.
(Цео / hs)
(Джерела: onet, Gazeta Wyborcza)
