«Думаю, Захід все ще не вірить, що Україна може повернути Крим без того, щоб у світі почалася ядерна війна, – каже Мелінда Харінг (Melinda Haring), заступник директора Євразійського центру Атлантичної ради. – Ми боїмося Росії, ми надто боїмося Росії. Не так багато інформації з уряду та адміністрації, тому доводиться робити припущення. Загалом, я думаю, що радник з національної безпеки та президент переконали самі себе, що Росія набагато страшніша, ніж вона є насправді».
Джон Гербст (John Herbst), директор Євразійського центру Атлантичної ради, посол США в Україні в 2003–2006 роках, згоден з цією точкою зору: «Це тим більше дивно, – додає він, – що ми були набагато твердішими щодо Радянського Союзу, який був значно небезпечніший ніж маленька путінська Росія». Джон Гербст вважає, що саме переоцінка російської військової небезпеки утримує США від постачання в Україну «більш досконалих видів озброєнь: далекобійних засобів, танків, літаків F-16 тощо – всього того, що потрібно Україні, щоб зупинити цю війну швидше, ніж вона просувається до свого завершення зараз».
У зв’язку з цим симптоматична назва експертної дискусії в Атлантичній раді: «Як Україна може не допустити зимового глухого кута?»
У середу, 21 грудня, Володимир Зеленський особисто виступить перед американськими законодавцями. Мелінда Харінг впевнена у «дуже твердій двопартійній військовій підтримці України на Капітолійському пагорбі». Вона вважає, що республіканці, до яких у новому році перейде більшість у Палаті представників, згодні з необхідністю постачання зброї Києву і продовжуватимуть дотримуватися цієї позиції.
«Але що мене справді хвилює, – додає Харінг, – то це підтримка українського бюджету у новому році. Я не впевнена, що адміністрація Джо Байдена змогла переконливо пояснити виборцям та законодавцям, що таке бюджетна підтримка України і чому вона потрібна. Вона становить сьогодні дев’ять із половиною мільярдів доларів, які США виділили для підтримки на плаву українського державного бюджету. Це гроші, які йдуть на оплату шкіл, пенсій, лікарень, це абсолютно необхідно. Але я боюся, ми побачимо посилення тиску на Білий дім, щоби давати менше».
Генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес, старший радник неурядової організації Human Rights First і колишній командувач силами США в Європі в 2014-2017 роках, зупинився на оперативній обстановці на фронті: «ЗСУ продовжують завдавати серйозних втрат російським військам, які атакують в районі Бахмута. Цей населений пункт немає помітної військової значимості, але, схоже, росіяни все одно вирішили зробити з нього місце демонстрації своєї боєздатності».
Кремль перетворив Бахмут на «якийсь особистий, символічний чи психологічний пунктик, – вважає Ходжес. – На жаль, через це гинуть тисячі людей».
Бен Ходжес серйозно ставиться до думки, висловленої українськими військовими, що Москва сподівається розпочати новий наступ «з боку Білорусі чи десь ще з півночі в надії ще раз спробувати взяти Київ, або принаймні змусити Україну відвернути ресурси від основного спрямування Мелітополь та Крим».
Завдання деокупації Криму представляється генералу Ходжесу реальній хвилі у військовому відношенні: «Є тільки два сухопутні шляхи до Криму: Керченський міст і сухопутний коридор» від Маріуполя, повз Бердянськ і Мелітополь. Україна вже здатна завдавати ударів обома шляхами.
“Якщо спробувати пробити танковим клином російську оборону в районі Мелітополя, як це було зроблено в 1943 році на Перекопському перешийку, то багато інших проблем буде відразу вирішено”. Якогось моменту Крим стане просто неприйнятним для продовження військової присутності, вважає генерал, і російська армія буде змушена його покинути.
«Думаю, це єдиний спосіб звільнити півострів, – робить висновок Ходжес. – У Москви виникнуть непереборні проблеми із постачанням».
Генерал Ходжес згоден з оцінкою Мелінди Харінг щодо рішучості Заходу: «Пройшло десять місяців війни, але багато хто досі не може подолати останню маленьку перешкоду для перемоги: чи справді ми хочемо, щоб Україна перемогла беззастережно? Єдина проблема в тому, що занадто багато людей у Вашингтоні, включаючи Пентагон, хоч і бажають бачити Україну переможницею, чомусь не вірять у те, що вона здатна змусити росіян покинути Крим. Натомість вони чомусь вірять у реальність ядерної ескалації з боку Путіна… Цей наратив треба змінити, інакше ситуація зайде у глухий кут».
Андрій Загороднюк, науковий співробітник Євразійського центру Атлантичної ради, міністр оборони України у 2019–2020 роках, додає кілька штрихів до характеристики противника: «Ми бачимо фундаментальні проблеми у російських збройних силах, які не можуть бути вирішені за місяць чи рік. Напевно, нинішній режим не зможе вирішити їх взагалі. Російські збройні сили вкрай слабкі в багатовекторних ситуаціях, у них надцентралізований процес прийняття будь-яких рішень… Так, вони все ще становлять загрозу, і намагатимуться досягати успіху, не шкодуючи ресурсів, розуміючи, що якщо вони не отримають результату, то підуть зі сцени ».
Ключовим фактором швидкого завершення війни Загороднюк вважає надання Києву систем озброєння більшої дальності, оскільки зараз межі досяжності переважно становлять 85 кілометрів (бойовий радіус установок M-142 HIMARS), а противник розміщує свої ресурси за межами стокілометрової зони. Побоювання Заходу щодо надання Україні наступальних озброєнь Загороднюк відводить у принципі: «Давайте не забувати, що для Києва це від початку оборонна війна. Тому все, що робить Україна, – це лише різні методи оборони».
